24 липня - пам'ять княгині Ольги. Легенди і реальність.
Вітання з пам’яттю святої княгині Ольги!
Свята жона як «мати во Христі» країни та її народу – це давня християнська традиція. Очевидно, що кожній землі та людям, що її мешкають, було є важливим, щоб у пантеоні «батьків» народу обов'язково було жіноче, материнське начало. Тому ми бачимо покровительок:
св. Ніна – Грузії, св. Бригіта – Швеції, св. Людмила – Чехії, Свв. Женев’єва та Радегунда – Франції, св. Ядвіга – Польщі … До цієї традиції належить і шанування Ольги.
1) Що ми про Ольгу знаємо?
Що вона мала безумовну харизму – правила досить великою територією від загибелі чоловіка Ігоря Рюриковича у 945 р. до повноліття сина Святослава, десь до 962 або 964 р. (а померла у 969 р.);
Що вона стала християнкою ближче до кінця правління, відвідавши з дипломатичним візитом Царград у 957 р. і там похрестившись;
Що за її правління проводилося упорядкування внутрішньої економічної політики (це на той час – система збирання податків) і не проводилася активна зовнішня політика (єдиним видом активності були війни, а про них невідомо), що можна вважати – просто чудово
.
2) Що ми про Ольгу не знаємо? Не знаємо набагато більш, ніж знаємо!
Для мене особисто перша загадка – чому вона сіла на київський стіл у 945 р.? Нагадаю, що у ІХ і майже до кінця Х ст. по всьому периметру європейського континенту «тримали мазу» і «наводили шелесту» різні ОЗУ – Організовані (злочинні) Збройні Угрупування на чолі з усякими Торами і Сигурдами. Вони контролювали чи «кришували» : Британські острови, північ Франції, узбережжя Іспанії, Сицилію, весь шлях «з варяг у греки», Керч-Тьмутаракань і грабували, як свідчать арабські хроністи, багате прикаспійське узбережжя. На той час вони також цілком обжили Ісландію, південь Гренландії почали колонізувати «Вінланд» (тепер Н’юфаундленд). Мова йде про пасіонарний вибух норманів-варягів, який, як на мене, є історичною загадкою (не читав про це). За кілька років до того конунг Інгвар очолив величезну флотилію дракарів і дав два бої ромеям просто під мурами Царграду. Лише секретні ромейські технології («грецький вогонь»), перша реактивна зброя, яка спалила дракари, дали змогу Імперії відбитися. Але це була далеко не остання битва варягів з греками. Уже підростав син Інгвара Свейнтослав…
Та от, після смерти Інгвара-Ігоря у 945р. залишилось багато гідних конунгів, що ходили з ним у величні походи, які могли би тримати «мазу» на Середньому Подніпров’ї. Наприклад, Свейнальдр (Свенельд), який керував військовою освітою Свейнтослава Інгваровича і став «міністром оборони» часів правління Хельги-Ольги. Але – щось у княгині Хельги-Ольги було таке, що змушувало варязьку дружину до вірності княгині. Що саме? При цьому – це не означало зміни суті норманського впливу. Варто було тільки підрости Святославу, як уся ця пасіонарна енергія варягів відмобілізувалася і стала основою могутньої (на той час) армії. Але – це було потім, а більше 15 років варязька (переважно) адміністрація Русі слухалась Ольгу-Хельгу. Ольга ж керувала Руссю і 60-х роках, під час походів сина.
Друге питання, на яке давно звертають увагу дослідники, але не мають відповіді: З ким співправив Руссю Ігор Рюрикович (якщо це був Ігор) з 912 р. (смерть Олега) до кінця 30-х років? Всі князі на той час одружувались і заводили дітей молодими, так що у Ігоря мали бути нащадки десь принаймні з 915 р. народження. Натомість Святослав народився не раніш, ніж у кінці (хіба що – в середині) 30-х рр. Х ст. Те, що в літописній історії Русі першої половини Х ст. є великі лакуни – це відомо, але, здається, не має способів їх надолужити. Так що від 911 р. (Олег під стінами Царграду, зафіксований візантійцями факт) до початку 40-х рр. могло бути все, що завгодно (про цей період нема ніяких свідчень). Наприклад, молода жінка з прихильниками з князівської варти усунула після смерти чоловіка всю попередню команду і всіх нащадків. На той час усувати уміли тільки радикально… Цікаво, що в угоді русинів (очолюваних Інгваром) з ромеями від 944 р. услід за Інгваром (Ігорем) у списку його почету близьких йшли Предслава і Володислав, а вже потім Святослав…І про їхню долю потім нічого невідомо.
І тоді зрозуміло, чому про цей час нічого немає у «Повісті временних літ». Адже нащадкам Ольги невигідно було згадувати про можливих законних Рюриковичів. А легальні літописи (інших і бути не могло) грали роль тогочасних олігархічних ЗМІ.
3) Ну, і ще цікаві моменти. Останній із синів Святослава, Володимир (нешлюбний син від Малуші) народився коло 960 року. Перший і законний син Святослава Ярополк був на кілька років старший. Коли Святослав пішов у болгарський похід на війні з Візантією (969 р.), він залишив княжити у Києві старшого Ярополка, що цілком логічно. Середульшому синові Олегові Святослав дав Овруч, столицю древлян, яка вимагала контролю. Символічне благословення ще малому Володимиру Новгорода – нічого не означало: там все вирішували варязькі префекти. Коли, після загибелі Святослава, Ярополк став правити, з дорослішанням братів почались банальні міжусобиці. Ярополк переміг Олега і той загинув (хто був винен – зараз не встановимо: оскільки переміг зрештою Володимир, то й Ярополка зробили винним). Тим часом Ярополк, можливо (?), хрещений, з увагою ставився до контактів з Європою: він посилав послів до імператора Оттона І і приймав послів від папи. Чи це, чи щось інше, не сподобалося босам варязької мафії («в законі», зі Швеції), і вони дали відмашку його прибрати. Для цього молодшому Вольдемару-Володимиру дали в підмогу крутий спецназ, що закінчилося відомо чим (загибель Ярополка в Родні біля Канева, + 978).
Що ще вельми цікаво: навряд чи св. Ольга, на той час вже немолода, могла суттєво вплинути на виховання наймолодшого внука Володимира (коли вона померла, йому було біля 9 р.). А от на виховання старшого внука, спадкоємця Ярополка – могла цілком. Саме тому, можливо, він і охрестився першим із київських князів чоловіків через століття після Оскольда (і Діра). І от Ярослав Мудрий – у якого, як відомо, стосунки з батьком були не дуже… (м’яко кажучи) – з огляду на те, що той зробив з його матір’ю, полоцькою княжною Рогнідою – пошанував свого дядька, загиблого Ярополка: його останки у 1044 році були перенесені з Родні і поховані в Десятинній церкві…
4) Що Ольга не робила? (Ну, якщо хочете – цьому нема жодних доказів. Але ніхто не заважає вірити , правда, ця віра не релігійна).
Ольга не прив’язувала палаючої трави до хвостів голубів, щоб вони палили Іскоростень – по-перше, голуби – це не роботи Бостон Дайнемік
, по-друге, ця історія з різними персоналіями кочувала в різних середньовічних легендах з різних країн;
нема жодних аргументів, що Ольга живцем спалила послів з Іскоростеня (хоча хто зна, але немає незалежних свідчень на підтвердження);
Ольга не народилася у селі під Псковом і не перевозила Ігоря на човні (знову ж таки це питання віри, але ці «благочестиві передання» зафіксовані через 500 р. після її життя, їм нема ніякої достовірності);
до легендарного Гостомисла, якого ні в яких джерелах не зафіксовано (про нього написав Татищев у 18 ст., який начебто читав рукопис 16 ст., який згорів) Ольга не має жодного відношення;
можливо, нам як християнам, хотілося б інакше – немає свідчень, що Ольга якимось чином сприяла пізнішій християнізації ще й тому, що у неї для цього було мало часу (сама охрестилася в 957 р., а Святослав став виразно протистояти матері з початку 60-х рр.). Хіба що, як я зазначав, вплинула на Ярополка.
Але, з іншого боку – немає жодних заперечень шанування нашої княгині як мудрої жінки і доброї християнки. Принаймні, історія не засвідчила щось поганого від неї після хрещення.
так що усім Ольгам, і усім нам – ВІТАННЯ!
