БРАК ІНСТИТУЦІЙНОСТІ, КРИТИЧНОЇ ОСВІТИ І ВУЗЬКИЙ ОСОБИСТИЙ ГОРИЗОНТ ЯК ФАКТОРИ, ЩО ПОСИЛЮЮТЬ ПАНДЕМІЮ.
Драматична і трагічна для світу і для дуже багатьох українців пандемія Ковіду може водночас стати засобом для серйозного осмислення - які зміни в нашій суспільній свідомості критично необхідні?
Розумію, що не варто мріяти про рішучі зміни усього суспільства. Але хотілося би, щоб його мисляча частина рухалась у правильному напрямку.
Загалом у суспільстві водночас присутні два тренди: воно зберігає себе і розвивається. Зберігає себе за рахунок досвіду, засвоєних від попередніх поколінь протоколів поведінки (і відносно недавніх, і старіших, навіть архаїчних), а розвивається завдяки вдалому сприйняттю нових паттернів (зразків). Ці зразки надходять і формальним шляхом (підопічній країні міжнародні опікуни наполегливо проштовхують свої рекомендації), але також і від людей-"флагманів", що мають ресурси і хист ці паттерни розповсюджувати і популяризувати. Таке слабке і залежне суспільство, як Україна (як і більшість суспільств, що не належать до першого світу) переважну більшість цих нових зразків не виробляє самостійно, а сприймає ззовні.
Але часто сприймає видиме, зовнішнє, не завдаючи собі клопоту освоїти у цих зразках зміст або суть. Точніше, зміст і суть нових паттернів освоює незначна меншість, а більшість відтворює форму, видимість. Прикладом може бути одна із сторін нашого життя (лише одна, а таких сторін багато), як правочин. Нагромадження судів і судочинств різного типу (адміністративних, апеляційних, касаційних, господарчих тощо) нічого не означає - правова система як одна з гілок влади відсутня. Діє хаотична і незрозуміла для людини ззовні сукупність силових впливів, гравцями якої є люди, що представляють олігархів, силові структури (служба безпеки, прокуратура, поліція, органи "боротьби" з корупцією), "стопроцентні свої", "смотрящі", зв'язківці з колишніми, ет сетера...
Ще поділюсь таким власним узагальненням. У сучасному світі можна достатньо чітко розрізнити два способи вирішення питань: інституційний і особистісний. У країнах зі стійкими інституційними традиціями рішення від інституції - ефективне. Інституція діє у правовому полі і домагається виконання своїх рішень. Недавніми прикладами є локдауни у більшості розвинутих країн. Так, вони не подобались багатьом, були масові іактивні протести . Тим не менше, основні принципи, що обмежували контакти, послідовно виконувалися (у порівнянні з Україною однозначно). Навіть у Греції (як і ми, православній). Наприклад, тут авторитетний священник служив (непублічно) літургію під час локдауну - отримуй кримінальну статтю або величезний штраф.
Що таке другий спосіб особистісного вирішення питань? Якщо пам'ятаєте, у книжках і фільмах про італійську мафію проста людина йде до "хрещеного" з усіма питаннями, і той приймає особисте рішення. В Україні, як видається, щось подібне маємо і досі в багатьох сферах. Ми у вирішенні власних питань, прийнятті рішень зав'язані на особисті контакти.
Яке тут написане має відношення до пандемії і проблеми найнижчого рівня вакцинації в Україні серед країн Європи? Ми всі потрапили у обставини критичні і непередбачувані. В умовах, коли вибір рішення є неочевидним і незвичним через брак досвіду таких ситуацій, рішення особи визначається її "особистим горизонтом". Для суспільств із неефективними інституціями, як Україна, особистий горизонт - це люди мого кола, які для мене авторитетні. Або люди, яких я сприймаю на рівні емпатії, або способу світосприйняття (вони мають подібні зі мною упередження), тобто блогери, авторитетні для сегменту суспільства, до якого я належу.
Таким чином, опора на окремих особистостей (а не на інституції), фрагментарність поля суспільної думки (наслідок мозаїки соцмереж), відсутність критичного способу мислення як результат совітської і пост-совітської освіти (коли є одне правильне бачення, а всі інші неправильні), відсутність світогляду, заснованого на природничих науках - це основні причини браку відповідальної солідарності, який би привів до принципових змін у суспільній поведінці. Якщо для перемоги над режимом Януковича було достатньо солідарної поведінки активної і відповідальної меншости, то у випадку пандемії правильна поведінка меншости недостатня. На жаль, нам доведеться (у кращому випадку) пройти через трагічне переосмислення, переживши багато жертв... А міжнародним, науковим, медичним інституціям що представляють колективно напрацьоване поле думки , ми не довіряємо (.
П.С. Я не зовсім погоджуюсь із Вадимом Денисенком в його чудовому загалом аналізі, коли він пише, апелюючи до статистичної реальності: усі країни в Європі і навколо з найгіршою пандемічною ситуацією (Україна, Румунія, Болгарія, Греція, Грузія, Росія, Вірменія) - православні (ну, у вірмен теж східне християнство). Причина бід у цих країнах не у православних традиціях, а у трьох описаних тут рисах, що склались історично: відсутність ефективних інституцій, критичної освіти і досвіду плюральних суспільств. Усі ці держави ще несуть наслідки родових травм, вони породжені віковим перебуванням в полі Османської і Російської імперії. Саме це є причиною. І християнство в цих країнах також несе ці наслідки.
