Як російський більшовизм убивав воїнів УПА майже до самої своєї смерти.

Неймовірна і трагічна історія - як російський більшовизм убивав воїнів УПА майже до самої своєї смерти.
1989 рік - уже, здавалося би, розгул демократії, повна свобода, вільні вибори депутатів СРСР і Верховної Ради України. І розстріляли останнього воїна УПА. Тому ця подія заслуговує на те, щоби бути важливою складової нашої історії. Адже про це ніхто з читачів, я певен, не знає і навіть не підозрював, що таке можливе.
До речі, клопотання про помилування відхилила жінка, така собі Валентина Шевченко, яка була ніби й "президентом" Української РСР.
Деякі цитати з досить довгої розповіді. Гіперпосилання -
https://ukrainianpeople.us/%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%96%d0%b9-%d1%80%d0%be%d0%b7%d1%81%d1%82%d1%80%d1%96%d0%bb%d1%8f%d0%bd%d0%b8%d0%b9-%d0%b1%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d0%b5%d1%80%d1%96%d0%b2%d0%b5%d1%86%d1%8c/?fbclid=IwAR3JFGm8frV73-f9anFgyi5wb6-q0ABDFjD-NJXYDT0pjcC-IHCHOvRvAtw


"Уродженець села Грудки Камінь-Каширського району Іван Гончарук – останній бандерівець, кого радянська влада засудила до смерті та виконала вирок.

Харківського 62-річного пенсіонера п’ять днів судили на Волині на Покрову в 1987 року за звинуваченнями, за які він вже відсидів свій термін раніше у концтаборі та був звільнений! А через півтора роки по тому, 30 літ тому, його розстріляли у Києві".

"У 1945 році Микола Найдич співпрацював із НКВД, за що його поранив при спробі вбити член УПА Іларіон Цюрик. Він також багато років воював зі своєю сусідкою у селі Грудки за земельну межу між двома господарствами. Сусідка померла у 1976 році, тож, очевидно, з'явилася надія на перемогу в цьому протистоянні. Але на похорон, а згодом і на роковини із Харківщини, приїжджав її рідний брат – Іван Гончарук. Стало зрозуміло, що межа буде незмінною. Щоб помститися, а можливо і виконати нове завдання з КДБ, Микола Найдич написав заяву на Гончарука, звинувативши його у злочинах, скоєних у часи війни проти радянської влади. Гончарук востаннє був на Волині у квітні, а заяву проти нього ті, що його нібито «впізнали», подали… у жовтні".

"10 червня 1987 року майор КДБ Приступа склав Постанову про притягнення в якості обвинуваченого Івана Гончарука. Окрім нього, її підписали – начальник слідчого відділу Управління КДБ УРСР по Волинській області підполковник А.В.Андрієвський та начальник Управління КДБ УРСР по Волинській області генерал-майор В.М.Шевчук. Головне обвинувачення у цьому документі: «...перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА організації українських націоналістів (ОУН), яка спільно з фашистами вела збройну боротьбу проти радянської держави за відділення від Радянського Союзу Української СРСР і встановлення на її території буржуазного ладу».
19 квітня 1988 року Постанову Президії Верховної Ради Української РСР із текстом «Відхилити клопотання про помилування І.Гончарука» у Києві підписала голова ВРУ Валентина Шевченко. 3 травня 1989 року із московського Кремля (Секретаріат Верховної Ради СРСР) прийшов лист, що «підстав для помилування до засудженого Гончарука не знайдено».
13 червня 1989 року з Верховного Суду УРСР (за адресою – вулиця Чекістів, 4) за підписом його голови А.Якименка на Волинь прийшов лист із проханням дати вказівку про виконання смертного вироку Гончаруку. 23 червня голова Волинського обласного суду С.Кіпень направив у відповідні інстанції лист із проханням привести вирок у виконання. 29 червня 1989 року був накладений арешт на майно сім’ї Гончаруків. Для конфіскації описали будинок площею 77.7 метри, арештували грошові вклади.
Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року в місті Києві. Про це до Волинського обласного суду надійшов лист від 13 липня 1989 року від полковника КГБ А.Гринько".

РОЗДУМИ ПРО ВЧИТЕЛЬСТВО І НАВЧАННЯ.

З днем УЧИТЕЛЯ - тих, хто навчає і тих, хто вчителів шанує :) 🙋‍♀️🙋‍♂️💐 .
Одна з найбільш традиційних професій - учитель. З одного боку - начебто вчителям у суспільстві прийнято віддавати належне.
З іншого боку - масовість і стандартність цього виду заняття - робить учительство буденним і , відверто, не надто привабливим.
Але: кожен - вважаю, що кожен! - може згадати у своєму житті людей (принаймні людину), яку нам варто (і необхідно) пошанувати саме за те, що вони нас вчили.
Трохи про два аспекти цієї професії: новаторський і традиційний.
Ті, хто небайдужий до справи освіти - вважають необхідним підкреслити, що в сучасній педагогіці є новаторство.
Ним - переважно вважають впровадження нових технологій: як технологій матеріяльних (на основі масової комп'ютеризації та інтернет-можливостей), так і технологій викладання, які дозволяють розкривати в учнях нові способи сприйняття і засвоєння знань. Є вдалі приклади. Зокрема - увесь педагогічний світ "стоїть на вухах" від успішности фінської педагогіки. (Але, на мою думку, ще не зрозуміли коренів її успіху).
Традиційний аспект - це не банальщина, а щось глибоко вкорінене. А, до речі, який корінь у "вчити"?
Хм ;). Якщо покопатися в етимології, до побачимо, що корінь зводиться до у(в)(и)к-. Наука і обичайність (давньоукр. - добрий звичай, моральність) - однокорінні слова, які не мають жодної спільної фонеми ;) . У сучасній мові - такими словами є всі, що причетні до на-вч-ання і з-вик-ання.
Якщо спрощено - в усіх слов'янських мовах учити (та близькі цьому слову слова) - це давати навичку.
Так от: добрий вчитель - це той, хто навчає (а краще виховує) добрих звичаїв, добрих звичок. А доброю звичкою для учня є здатність терпляче повторювати (при-вч-атися), доки не вивчиш :) .
І без цього - ніякі новітні технології - не зроблять наших дітей геніями!
Але тоді - і батьки мають уміти учити: якщо батьки не привчать добрих звичок - жоден вчитель їх не замінить.
ЦІКАВО, що в європейських (індо-європ.) мовах слова, які несуть зміст вчити (вчитися), виховувати, походять від: слідувати слідом; вести за собою; щось показувати і .. навіть щось типу довбати по одному місцю ;) (кому цікаво - див. англійські та діндоєвр. етимолог. словники).

ВЧИТЕЛЬСТВО У ХРИСТИЯНСТВІ та інших традиційних релігіях.

Якщо коротко: ту таємницю, яку втратила сучасна цивілізація - це ГЛИБОКА ОСОБИСТІСНІСТЬ стосунків вчитель-учень.
Стосунки учень-вчитель (духовний) - це повнокровний і творчий аспект життя людей у багатих культурах античності, середньовіччя, аж до нещодавно.
В Україні (непідрадянській , як Галичина чи Буковина, але навіть і у сільській центральній Україні ) пошана до вчителя зберігалася ще дуже недавно, незалежно від видимої заможності чи незаможності вчителів.
Це де-інде є і сьогодні. Для того, щоб щось краще взяти від української культури у майбутнє - ВАРТО не забувати: шануй своїх вчителів і будь їм вдячний!