Субота перед Трійцею має особливе значення.
Ми вважаємо день Св. П'ятидесятниці початком Церкви: Дух Святий, спочивши вогненними язиками на кожному з учнів Христових, засвідчив їхню єдність і багатство різноманіття. Це різноманіття розкривається тим, що кожен народ своєю мовою, своєю культурою може хвалити Бога. Благословення багатомовності Церква отримала через дар апостолам - свідчення Благої Звістки (Євангелія) різними мовами.
Але, повертаючись до теми Троїцької поминальної суботи, маємо усвідомлювати її важливе символічне значення. День Трійці говорить нам про єдність Церкви земної у Св. Дусі, а Троїцька субота - про збирання і єдність з нами у Церкві тих, хто вже перейшов поріг земного життя. І звідси така важливість Троїцької поминальної суботи - як свідчення того, що належність до Христа долає пороги між "цим" і "тим" світами.
У зв'язку з цим доцільно згадати про те, яке значення приділяє цій суботі народне християнство. Я здавна вже є свідком двох наративів. Перший: "О, це ж Троїцька субота! Можна і треба подавати за упокій за всіх! - і нехрещених, і самогубців". Другий: "Ви що, в ніякому разі! Це тяжкий гріх!".
Слід сказати, що в богослужбових чинах цього дня немає нічого про поминання нехристиян чи суїцидників. Хоча велику увагу в молитвах (на каноні) приділено тим, хто загинув наглою смертю, актуальною на час написання канону: загиблих від звірів, від падіння цегли чи каміння тощо. Але народна традиція розширює церковну акривію ).
І тут хочу звернути увагу на наше, українське християнське милосердя. Це саме українська традиція - милосердя до тих, хто наклав на себе руки. Ось як про це писав Тарас Шевченко:
"За моєї пам'яті на Україні на могилах самогубців відбувався не менше поетичний і справді християнський обряд, та його, як обряд поганський, наказали знищити наші вищі, освічені пастирі.
На Україні самогубців ховали також у полі, але конче на роздоріжжі. Протягом року, хто йшов чи їхав повз нещасного покійника, повинен був що-небудь кинути на його могилу, — хоч рукав сорочки відірвати й кинути, як не було чого іншого. Через рік, у день його смерти, а частіше в Клечальну суботу (напередодні Зелених Свят) сміття, що назбиралося, спалюють, як очищальну жертву, правлять панахиду і ставлять хрест на могилі нещасного.
Чи може бути чистіша, вища, Богові миліша молитва, як молитва за душу грішника, що не покаявся? Релігія християнська, як ніжна мати, не відкидає навіть і злочинних дітей своїх. За всіх молиться і всіх прощає. А представники цієї кроткої, повної любови релігії відкидають саме тих, за яких повинні б молитись. Де ж любов, заповідана нам на хресті нашим Спасителем чоловіколюбцем? І що поганське знайшли ви, лжевчителі, в цій християнській жертві всепрощення?" (Щоденник, липень 1857).
Тут важливий момент: панахиду за такими нещасними в Україні СЛУЖИЛИ.
Отже, це якраз вияв нашої християнської культури.
Інший вияв - це поблажливе ставлення до ще незабутих до кінця дохристиянських звичаїв. Поетичне ставлення до природи, її оживлення - чи це вже так погано?
До речі, наступний тиждень у цій обрядовості називається "Русальним". Я тут не фахівець (та й не ставив за мету цю традицію розглядати), але можете погуглити, хто бажає ).
А наш корифей, великий композитор і справжній християнин Микола Леонтович писав навіть оперу "Русалчин великдень". Так, що , не будемо цуратися...
Усіх зі святами!
