ДО ДНЯ ВЧИТЕЛЯ. Особливості праці і навчання  як видів душевної діяльності дитини-учня.

(із праці "Вступ до православної педагогіки. Методичний посібник". Прот. Б.Огульчанський, 
К., 2010 р.).

Навчальна діяльність як особливий вид душевної діяльності людини. Як ігрова діяльність і праця зумовлюють становлення навчальної діяльності. Праця як природовідповідний вид діяльності.

Опираючись на християнську антропологію і враховуючи історичний досвід європейської педагогіки, починаючи з Коменського, задамося питанням: в чому специфіка саме навчальної діяльності учня? Що відрізняє її від інших видів діяльності дитини?

Яка діяльність учня в навчальній діяльності є основною? Як ми вже знаємо, починаючи з Коменського, педагогіка виділяє особливу навчальну діяльність учня, або інакше – учіння (на противагу навчанню, як активній діяльності педагога). Слово "учіння" має більш конкретне прикладне значення – воно відображає те, що робить учень у процесах викладання і навчання. Якщо ж ми говоримо про навчальну діяльність, то ми використовуємо це поняття в більш широкому сенсі – а саме здатність учня (і в ширшому сенсі – людини взагалі) до учіння в будь-яких обставинах життя, а не лише в спеціально виділеній дії викладання (навчання).

Звернемося до вікової психології і психологічної теорії діяльності, в розвитку якої помітну роль зіграла вітчизняна школа (Виготський, Ельконін, Леонтьєв, Давидов). З їхніх досліджень ми знаємо, що кожен віковий період розвитку дитини характеризується початком нового виду діяльності[1]. Новий вид діяльності дає поштовх новій праці розуму, серця, волі – новим почуттям, думкам, бажанням. Усі ці прояви разом в їхній сукупності автори теорії називають психічним новоутворенням і провідною душевною діяльністю, яка йому відповідає.

Що передує навчальній діяльності? Згідно з розумінням традиційної вікової психології, їй передує ігрова діяльність (особливості православного розуміння ми розглянемо нижче). Важливими психічними новоутвореннями ігрової діяльності є: 1) розвиток уяви і символічної функції свідомості, що дозволяє в ігровій формі освоювати властивості світу і речей і 2) проживання через гру різних соціальних ролей, орієнтація на загальний сенс і характер людських стосунків.

У цілому до кінця дошкільного віку в дітей формується прагнення до суспільно значущої і соціально орієнтованої діяльності, що є основною передумовою готовності до навчальної діяльності.

Які ж ознаки власне навчання (або учіння, за загальноприйнятою термінологією) як специфічної діяльності дітей? Якщо навчання відбувається в чисто ігровій формі (зараз практикуються і такі педагогічні підходи), це ще не є навчанням у точному сенсі слова. У подібних випадках дитина правила навчальної діяльності сприймає як правила ігрової, і переносить на навчання принципи гри — символічність, умовність, невідповідальність, незосередженість, розважальний характер.

На противагу цьому, власне навчальна діяльність дитини характеризується такими психічними новоутвореннями:

1) усвідомлення себе учнем — людиною, яка змінюється у процесі засвоєння знань і умінь, звідси здатність до аналізу своїх дій — рефлексія і розвиток довільної уваги; 

2) цінність діяльності з освоєння знань і умінь перевищує цінність предметної діяльності; 

3) установлення і розвиток стосунків пошанування з дорослим (вчителем), як носієм соціально важливих знань і умінь.

За наявності цих психічних новоутворень процес учіння буде осмисленим. В іншому випадку навчання здійснюється не стільки усвідомлено – в процесі учіння, скільки емпірично, стихійно – у процесі предметної діяльності, спілкування тощо.

Звернімо увагу на важливу сторону навчальної діяльності – її взаємозв’язок із працею, яка є дуже важливим видом душевної діяльності людини.

Праця як провідна душевна діяльність і її психічні новоутворення.

 Працю слід відрізняти від роботи – те і інше мають різні цінності. Мета роботи – в результаті, у плоді. В результаті чи плоді роботи працівник особисто зацікавлений, ці результати можуть бути морально нейтральні або ж егоїстичні. Мета ж праці –  завжди доброчесна, або навіть духовна, і тому праця вимагає відповідного духовно-доброчесного стану душі.

Мета праці дається нам як Божі Заповіді – через Святе Письмо. Моральний сенс праці –  “не їсти хліба даремно”, не бути тягарем: “ми не їли ні в кого дармо хліба, але вдень і вночі тяжко та гірко працювали, щоб не утруднювати з вас нікого” (2Сол., 3,8). Духовний сенс праці даний людині ще після гріхопадіння: “У поті свого лиця ти їстимеш хліб” (Бут., 3,19) як спокута первородного гріха. А найвищий духовний сенс розкриває св. апостол Павло вже в Новому Завіті – ради Христа допомагати слабким і немічним: “Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: блаженніше давати, ніж брати!” (Діян. 20,35); “а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному” (Еф. 4,28).

Роботі і праці відповідають два типи трудової дії: особисто-мотиваційна і благотворча. У особисто-мотиваційній трудовій дії перша сходинка – задумка. Підставою для задумки може бути якась цінна ідея (навіть благородна), потреба в успіху, плідному результаті. Друга сходинка – сама трудова дія. І третя сходинка – успіх. Таким чином, потреба особистого успіху  є неодмінною компонентою такої дії. Так може сформуватися хороший працівник, але переважно з мотивом особистої самореалізації.

У благотворчій трудовій дії теж три сходинки, але вони зовсім інші. Перша сходинка – це хист почути потребу ближнього, відгук на його потребу, а також - хист збагнути, які дії щодо світу навколо роблять його морально чи естетично досконалішим. Друга сходинка – втілити, здійснити потребу ближнього. Третя сходинка – почуття вдячності, яке переживає трудівник.

У благотворчій трудовій дії суттєво інші переживання, ніж у дії першого типу. Звернімо увагу, що, якщо таку дію виконує дитина, саме вона переживає почуття вдячності. Це вдячність батькам, за те, що її виростили, вчителям, наставникам, завдяки яким дитина здатна здійснити потребу. Для віруючого – це вдячність Богу. Почуття вдячності дає силу, щоб відгукнутися на наступну потребу ближнього. І це зовсім інше, ніж надихаюче почуття успіху для дії першого типу.

    Тому для віку 5-7 років (при правильному вихованні) основні психічні новоутворення є такими: 1) Здатність почути потребу ближнього або потребу гармонії світу навколо; 2) здатність шляхом трудового зусилля справити, задовольнити цю потребу і 3) вдячність Богу і людям, яка дає сили на подальшу працю.

Дуже важливо наголосити на тому, що праця, трудова діяльність, починаючи саме з віку 5-7 років, є природовідповідною. Це підтверджується і Святим Письмом, і моральними традиціями більшості народів.

---

[1] – Див., наприклад: Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте. Избранные психологические труды.– М.: Педагогика, 1989.