ПРО СУДЖЕННЯ У СОЦМЕРЕЖАХ – СЕНТЕНЦІЯ

Те, що далі написано – скоріше еклектична суміш роздумів про судження.

Мова йтиме про наші оціночні реакції в соцмережах на події навколо та судження інших про ці події.

Якщо відбувається подія, яка для нас чимось важлива (а також чиєсь рішення або чиясь заява, яка чинить дію, тобто яка є перформативом) – ми схильні реагувати. Найпростіша реакція – в координатах +/– , добре/погано, правильно/неправильно.

Така реакція неминуче має експресивну, емоційну складову. Чим > цінність питання для нас, тим наша реакція часто більш експресивна. Якщо автор(ка) судження має літературний хист, або є відомим чи популярним, тим збурення, породжене його (її) експресією, продукує більш інтенсивну і тривалу хвилю реакцій.

Чим яскравіша позиція, тим сильніша емоція схвалення і солідарности прихильників. і тим виразнішою стає емоція неприйняття противників. Серед яких теж є умільці експресивно проявляти свою позицію. Два Монблани прихильників різних позицій зростають все вище, і може статися, що зростає і прірва між ними.

Є багато причин, які розділяють людей на різні табори. Виокремлю два типи причин: психологічні і соціальні. Психологічні: частина людей має виразну потребу в індивідуальному самовираженні, а частині легше, коли вони є членами спільноти, і хтось інший допомагає у вирішенні проблем. Умовно назвемо – індивідуалізм і патерналізм, або лібералізм чи соціалізм. Подібне і в соціальному плані: походження, освіта і рівень статків визначають наші уявлення про належне і неналежне, справедливе і несправедливе.

Водночас є й інший тип ставлення до суджень, який у популярному значенні цього слова називають філософським. Що правильно ).

А саме: будь-яка достатньо змістовна теза означає наявність також змістовної антитези. Усі тези, які є частиною світогляду або випливають із нього, насправді є продуктом багатовікового розвитку цивілізації, наслідком довжелезного причинно-наслідкового ланцюжка ідей, переконань, цінностей і святинь. Тези і антитези, які дають синтези, що по спіралі породжують нові антитези...

Тому освічена людина (з формальним чи неформальним філософським бекґраундом), висловлюючи судження, уже має на увазі наявність купи тез і антитез.

Тому мудрі люди чимось схожі на Ахіллеса із відомої апорії Зенона: Ахіллес, звісно, на голову вище всіх черепах навколо – але, якщо його біг можна назвати тезою, то він, як мудрець, знає стільки антитез, що не може зрушити з місця … .

Зокрема, це стосується дискусій в соцмережах (і у Фбуці). Це нудно і довго – помічати антитезу у власній тезі і бачити слушність тези опонента (за якою стоїть тривала історія слушних суджень і практики, яка їх підтверджує). І відповідати, враховуючи цю слушність.

Добре було схоластам Середніх віків: вони нікуди не поспішали. У їхніх диспутах нездатність точно відтворити аргументи опонента означала професійну неспроможність (так я почув на лекції Андрія Баумейстера).

Отже, сентенція: той, хто знає, мовчить. А той, хто ще при цьому хоче знати Бога – молиться.

Утім, і це судження має вагому антитезу. Наприклад: все живе співає, хвалить і, отже, росте ).