12 березня 2022 р. План "Б", він же основний. Терпіти і працювати на перемогу.

Кожна людина вибудовує своє розуміння того, що відбувається навколо, спираючись на те, що вона бачить навкруги та на інформацію з джерел, які вона вважає вартими уваги. Для того, щоб моє світосприйняття було збалансованим і аналітичним - ці джерела ще й повинні пропонувати різні, відмінні бачення реальності. Лише в цьому випадку наше уявлення, що на ці джерела спирається, матиме якусь збалансованість. Спробую виходити саме з цього.

Усе ж дам посилання на одне джерело - аналітика Майкла Кофмана. У його тексті присутня та збалансованість, про важливість якої я кажу.

https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/koli-zakinchitsya-viyna-v-ukrajini-prognozi-zakinchennya-viyni-v-ukrajini-ekspert-50224131.html

Отже, основні тези.

Ізраїль 10-літтями знаходився у подібній ситуації. Як говорила Голда Меїр (цитую приблизно, своїми словами): ми хочемо жити, а вони хочуть, щоб нас не стало. Який тут компроміс?! І тому компроміс між Україною і Мордором неможливий. Сенс існування Мордору - знищення України як справжньої Русі, в якої він украв ім'я та спаплюжив його. Існування справжньої успішної України-Русі - означає кінець буття Мордору.

Мордор - це не лише Пу-Саурон. Мордор - це вся нежить, яка згодна жити у цінностях Мордору. Для якої людське життя незмірно дешеве - як чуже, так і власне. За відсутності цінності особистості та людського життя мордорці замінюють цінності ідолами: вялічієм, площею території, Кримом, військовими залізяками, "Святой Русью" та іншим мотлохом.

А раз так, треба бути готовими до тривалої війни. Як би нам не хотілося, щоб вони видихлись після втрати 30% озброєнь та людей - для Пу і послідовників і те, і інше ніц не варте. Вони всю історію воювали кількістю трупів та заліза, і будуть далі робити те ж саме.

На що ми повинні розраховувати  в цій війні?

Перше - це почуття нашої святої правди, нашої справедливості. 

Як окрема людина, так і нація - сильна тоді, коли вона живе правдою. Наша правда - відстояти себе як націю, як спільноту. "Нема на світі України. Немає другого Дніпра" (Тарас). Україна дорогоцінна така, як вона є (у своїх ідеальних основах). Тому ми маємо зберегти Її. І збережемо.

Друге. Ми потрапляємо у складну, непрогнозовану, хаотичну військову, економічну, гуманітарну ситуацію, аналогів якій складно знайти у світі, а у Європі - так точно. За масштабами руйнувань це може бути схоже на Сирію останнього 10-ліття (хоча Сирія - це окрема історія, в якій треба розбиратись). Здавалось би, найближча аналогія - Югославія 90-х, але можливості агресора у тій реальності та масштаби тої війни незмірно менші за те, на що здатний Путін.

 Раз так, то потрібне оперативно-стратегічне планування нашого існування, принаймні, на наступні кілька місяців як тотальної боротьби за життя країни та народу.

Я не буду тут торкатися того, про що я не знаю і не можу знати - військового аспекту. Але я поміркую про те, що важливо для суспільства загалом та для кожного його мешканця. Хоча я не фахівець в багатьох сферах життя, але, як член суспільства, можу висловити свої міркування. 

А) Розбудова військової економіки.

Україна сильна своїм Майданом, толокою. Але ефективність горизонтальних зв'язків має бути пронизана ефективною вертикаллю управлінських рішень. 

Військова економіка будується, виходячи з пріоритету оборонних питань. Вона створює додатковий продукт. Ним є не лише снаряди, кулі і гармати, але й усі проміжні виробничі ланки, необхідні для ефективної оборони. Тому військова економіка може затребувати досить багато робочих рук, які, наприклад, потрібні для логістики, виробництва різноманітних матеріялів, обліку тощо. Тому вважаю, що для тих, хто шукає собі застосування і заробітку, але не є військовиком, знайти себе у сфері військової економіки, що працює на захист Батьківщини - хороша, моральна справа. 

Б) Діти, підлітки, молодь і освіта.

Виникають актуальні і глибокі питання, пов'язані з майбутнім молодшого покоління. Більше мільйона дітей, як свідчать аналітики, опинилися за кордоном, Величезна кількість дітей перебуває також в Україні віддалено від домівок. Діти знають і звикли, що навчання є їхнім основним заняттям. Зараз їхній звичний спосіб життя паралізований. Також в Україні величезна кількість освітян - викладачі як шкіл, так і вищої освіти. Частина з них є авторитетами у своїх галузях, добрими фахівцями, лідерами громадської думки. Що буде далі з усією цією величезною сферою в наступні кілька місяців?

На мою скромну думку, слід заохотити регіональні центри освіти в регіонах, що менше переживають на собі війну. Звичайно, можуть бути типові програми для всієї України, і можна впровадити трансляцію типових уроків. Але паралельно з цим було би корисно заохотити вчителів та викладачів до конкретних занять з реальними учнями. 

Тому школи та, можливо, технікуми чи навіть університети могли би оголошувати опіку над усіма дітьми та молоддю, що перебувають неподалік. Необхідно, щоб механізм реєстрації тимчасових переселенців включав би в себе реєстрацію учнів в окремих списках. Варто заохочувати дітей та підлітків до навчання! Можливо, школи, учні яких виїхали віддалік, мають також продовжувати опікуватись власними учнями через переписку в чатах та в особистій переписці. Учням та їх батькам цінно, важливо відчувати зв'язок з основним колом свого спілкування.

Креативні викладачі технікумів та вузів могли би подумати про створення коротких та ефективних навчальних програм щодо отримання кваліфікації чи перекваліфікації, які необхідні для військової економіки, для захисту країни.

В) Що робити чоловікам, які виїхали з родинами з дому?

Як правило, чоловіки - це годувальники своїх родин. Я не займався структурою української економіки, але, наскільки розумію, більшість української економіки півночі і Центру - це середні та малі підприємства, а також ФОПи. Чи є можливість передислокації для таких підприємств, з урахуванням необхідності переміщення технічних засобів і матеріалів? Як у нефахівця, у мене немає відповіді. Але, міркую, допомога цивілізованого світу має враховувати також потенціальне відновлення простих і ефективних виробництв,  які створюють необхідний для країни додатковий продукт і робочі місця. Економіка існує, в тому числі, завдяки кровообігу грошей - отже, має продаватись продукція, оподатковуватися прибутки, а отримані кошти йдуть, зокрема, і на соціальні потреби. І чоловіки, що не зайняті у військовій сфері, могли би працювати і заробляти.

Г) Гуманітарні аспекти. Що робити розділеним родинам?

Мільйони (уже) жінок і дітей виїхало, а чоловіки залишилися. Як із цим бути?

Це питання дуже серйозне. Нормальна позиція турботи за рідну землю - схвально ставитися до необхідності для чоловіків бути захисниками. З іншого боку, чоловікам важливо відчувати близькість до тих, кого вони захищають.

Виникає потреба в ефективності двох видів діяльності. Перша - ефективний облік чоловіків-переселенців.

Цей ефективний облік має враховувати реальну користь від того чи іншого чоловіка під час війни на тому чи іншому місці. Ясно, що передова зі зброєю - це вкрай необхідно і важливо. З іншого боку, є, можливо, люди, які не мали справу зі зброєю, але вони можуть бути корисними на інших необхідних і актуальних вузлах суспільного життя і військової економіки. 

Для різних людей може і мусить бути забезпечена можливість плідного і тісного спілкування зі своїми рідними. 

Як я розумію, в умовах тісноти на основних трасах пересування по Україні зараз - нелегка справа. Тим не менше: чи можна знайти на Західній Україні такі хаби, які би включали, наприклад , пансіонати? Жінки і діти могли би швидко перетинати кордон і туди приїжджати на спілкування з батьком, який для цього міг би бути відпущеним у 5-денну відпустку.

Це лише частина з нагального кола справ, які слід зараз вирішувати. Може, це прочитає хтось із тих, хто приймає рішення? І щось буде корисним для вжитку?

 P.S. Серйозні аналітики в Польщі уже намагаються відповідати на питання, які я задавав. На жаль, в Україні власного аналізу ще не зустрічав.

https://zn.ua/ukr/WORLD/vidannja-dziennik-gazeta-prawna-pro-bizhentsiv-z-ukrajini-davajte-ne-progavimo-shche-odnu-krizu.html